Воно організується так, щоб кожна дитина мала можливість займатись улюбленою справою. Розміщення матеріалу згідно з зонами дозволяє дітям об’єднуватися в підгрупи за інтересами. Ігрове середовище не запрограмоване, отже надає можливість для експериментів, конструювання, театралізованої діяльності. Дошкільня має можливість реалізувати свої знання про оточуючий світ у різноманітних іграх, самотужки вирішуючи, що йому для цього потрібне.
Оскільки ігри орієнтовані на стимулювання творчої та пізнавальної активності дітей, середовище можна перетворювати в міру розвитку дитячих інтересів, знань та умінь. У такій зоні мають бути: набори великомасштабних конструкторів кількох розмірів, призначені для дітей різного віку; набори модулів різних форм та різного кольору, з різних матеріалів для спорудження об’єктів; ігрові стінки з дидактичними та проектними іграми, багатосекційні ігрові ширми; площини та пристосування для сидіння у спеціально відокремленій зоні для настільних ігор (їх краще робити не прямокутними, а складної конфігурації); м’які низькі меблі – для лежання та сидіння, коли діти відпочивають у перерві між іграми та заняттями; м’які легкі блоки для спорудження “печер”, для усамітнення; ляльковий театр (подіум-сцена з мікрозалою для глядачів); спортивне знаряддя: велоергометр, бігова доріжка тощо; різноманітні іграшки (м’які, надувні, плоскі, механічні та ін.).
Уся універсальна ігрова зона наповнена дендрологічними куточками та альпінаріями, де поряд з квітучими рослинами та зеленню розміщуються акваріуми, клітки з птахами, а також екрани, на які можна проектувати різні, періодично змінні, краєвиди (море, квітуче поле, яблуневий сад, засніжений ліс, осінні пейзажі). У таких зонах дітям добре буде розслабитись та відпочити.
Середовище екологічного розвитку
Воно складається з різноманітних елементів, де кожний виконує свою функцію. Доцільно створити зимовий сад з різноманітними рослинами, які відрізняються за видовим складом, зовнішнім виглядом та географічними особливостями. Бажано мати аудіо- та відеоекологічні програми, з краєвидами різних географічних та кліматичних зон у різні пори року, які відображають тваринний світ цих зон. Може бути спеціальна екологічна кімната, яка розподіляється на низку екологічних зон: міні-музеі, з колекціями комах, кристалів, листя, насіння, камінців, кімнатних рослин тощо. Тут діти можуть класифікувати матеріал за розміром, кольором чи формою, складати розповіді, малювати. Дуже потрібні лабораторії для дослідницької діяльності та експериментування, де діти вчитимуться аналізувати свої спостереження у природі, робити висновки про закономірності та взаємозв’язки.
Окрема тема “живий куточок”: у ньому мають бути різноманітні рослини, тварини, птахи, акваріум з рибками. У таких куточках, крім домашніх тварин, можна недовго тримати жучків, цвіркунів та метеликів, але з цвіркунів та метеликів, але з однією умовою: взяті з природного середовища комахи та тварини після короткого спостереження мають туди ж повернутися.
Культурно-збагачувальне розвивальне середовище має сприяти залученню дітей до звичаїв, традицій свого народу. Особливу роль належить приділити етнокультурним особливостям свого регіону, народним святам і обрядам.
Фізичне розвивальне середовище
Передбачає такі умови, де б дитина вільно, в індивідуальному режимі реалізувала свої потреби в бігу, лазінні, стрибках тощо. Складається з добре обладнаної зали для фізкультурних занять, майданчика, фізкультурних зон у групах та на прогулянкових майданчиках.
Окремо поговоримо про басейн. У розвивальному середовищі він розглядається не як суто спортивний об’єкт, а скоріше як екологічна зона. Найліпше, щоб басейн мав форму природної водойми, біля якої є штучні “пляж”, “зелений берег”.
Територія дошкільного закладу також є складовою розвивального простору. Пропонується виділити на території такі тематичні зони: екологічну (сад, город), де б діти могли займатися різними видами сільськогосподарської праці; архітектурно-ландшафтну; спортивно-ігрову; ігрову для моторних, дидактичних, конструктивних, сюжетно-рольових ігор тощо.
Для дидактичних ігор виділяється невеличка тиха зона, де є столики і місце для сидіння.
Зона для моторних ігор – це лабіринти, шведські стінки, драбинки, доріжки і майданчики для їзди на велосипедах, педальних машинах тощо.
У зоні для конструктивних ігор має бути обладнання, яке легко варіюється, трансформується, має невелику вагу, надійне в користуванні.
Крім перелічених зон, обов’язково повинен бути майданчик для сюжетно-рольових ігор – ознайомлення дітей з правилами дорожнього руху і формування навичок правильної поведінки в сучасному місті.
Для дітей раннього віку краще створити окрему універсальну ігрову зону, яка відділена від тематичних ігрових зон, оскільки такі малята потребують більшої уваги, постійного нагляду й керівництва з боку вихователя, фізичні можливості їх також обмежені, тому навантаження мають бути значно менші, ніж на дітей старшого віку. Зону для малюків обладнують пісочницями, фонтанчиками, басейнами для плюхання, невеличкими гойдалками, тунелями, кубами з отворами для лазіння і пролізання. Доріжки для ігор і бігу мають бути короткі. Потрібні галявинки або майданчики з різними плоскісними іграшками, що легко переносяться і ставляться в різних комбінаціях.
Орієнтація на те, що діти будуть проводити прогулянковий час у тих іграх, які вони вибрали самі, а не в одновікових групах, вимагає нетрадиційної роботи педагогів. Відтак, вихователів доцільно розподіляти за тематичними зонами, аби вони прийшли дітям на допомогу, коли це буде необхідно. Доцільно також створити на території закладу невеличку зону для відпочинку та спілкування батьків. Вона має бути затишна, добре озеленена, аби тата й мами, чекаючи дитину, могли відпочити, поділитися досвідом виховання, поговорити з педагогами.
About the Author
